Спортивна підготовка волейболістів

Процес спортивного тренування волейболістів складають шість органічно взаємозв'язаних видів підготовки: фізичної, технічної, тактичної, психологічної, теоретичної і ігрової.
Сучасний волейбол пред'являє високі вимоги до рухових здібностей людини і її функціональних можливостей. У грі характер рухової діяльності волейболіста обумовлений миттєвою зміною ситуації боротьби (змагання тривають протягом двох з половиною і більше годин). Гравці виконують безліч технічних прийомів і тактичних дій, стрибків, падінь, раптових швидких переміщень. Так, за гру волейболіст здійснює до 100-150 стрибків, кількість доходить до 300 виконаних технічних прийомів. Під час гри частота серцевих скорочень доходить до 180-200 ударів за хвилину. Кожен волейболіст повинен діяти ефективно впродовж всієї гри, знаходячись в безперервному єдиноборстві з суперником. Це вимагає від спортсмена всебічного розвитку фізичних (рухових) якостей - сили, швидкості, витривалості, спритності і гнучкості. Високий рівень розвитку спеціальних рухових здібностей є основою підвищення техніко-тактичної майстерності в волейболi.
Перш за все, щоб розібратися в питанні ціленаправленості взаємозв'язку фізичної та технічної дії гравців під час гри, необхідно розуміти та знати основні завдання, як фізичної так і технічної.
Отже, завдання спеціальної фізичної підготовки:
- Розвиток фізичних здібностей, специфічних для волейболу (швидкісно-силових якостей, швидкісних можливостей, витривалості); - розвиток спеціальної спритності, необхідної для оволодіння технікою гри; - розвиток якостей, що обумовлюють успіх тактичних дій волейболіста (швидкість переміщення, стрибучість і т. д. ).
Основними засобами спеціальної фізичної підготовки є спеціальні підготовчі вправи, які дозволяють розвивати фізичні здібності, специфічні для гри у волейбол. Сюди входять вправи для розвитку швидкості рухової реакції і орієнтування, спостережливості, швидкості відповідних дій і переміщень (робота ніг), стрибучості, м'язів кистей, вміння швидко переходити з статичного положення до руху і зупинятися після швидкого переміщення, сили і швидкості скорочення м'язів, що беруть участь в виконанні основних технічних прийомів гри; спритності і гнучкості, необхідних для оволодіння раціональної технікою волейболу; спеціальної витривалості (стрибкової, швидкісний, силовий)[4].
Вельми корисні також акробатичні вправи, вправи з техніки і тактики, двостороння гра у волейбол.
Підготовчі вправи за способом виконання ділять на вправи без предметів і з предметами - набивними, баскетбольними, тенісними і хокейними м'ячами, зі скакалкою, гумовими амортизаторами, гантелями та іншими обтяженнями. Велику увагу слід приділяти спеціально підібраним іграм і естафетам.
Успіх у вирішенні завдань фізичної підготовки залежить від правильного вибору та вмілого застосування методів, а також вибору засобів при підготовці волейболіста до успішної гри. Ось одна з основних методик, яка є однією із перших на озброєнні у тренерів для підготовці юних волейболістів і це є методика розвитку сили і швидкісно – силових якостей. Давайте її розглянемо.
Методи розвитку сили і швидкісно-силових якостей.
1. Метод короткочасних зусиль. Він характеризується виконанням вправ, при якому волейболіст проявляє силу, найбільшу для нього в даному занятті (граничні або максимальні зусилля), і зусилля 80 - 95% від максимальних (близькі до максимальних або великі) Вправи з граничними зусиллями виконують не більше одного разу на підході, з близькі до максимальних - до трьох разів.
2. Ненасичені зусилля (30-50% максимальних), притаманні при граничній швидкості виконання вправ. Не можна доводити до стомлення є це є основним в даній методиці.
3. Сполучений метод. Характеризується розвитком сили і швидкісно-силових якостей в рамках структури технічного прийому або його ланок. Наприклад, виконання нападаючого удару з обтяженням на руках, ногах або всього тіла. Сполучний метод використовують при різних етапах навчання так і удосконалення елементу волейболу. Він є найрозповсюдженишим.
4. Метод кругового тренування. Організовується 6-12 «станцій». Вправи підбирають так, щоб у роботу послідовно залучалися основні групи м'язів. Завдання індивідуальні для кожного волейболіста (по кількості разів чи за часом). Починають з 50-60% максимального навантаження, у міру підвищення рівня підготовленості дозування збільшують. По спрямованості кругова тренування буває силова, швидкісно-силова і на поєднання швидкісно-силової та технічної підготовки.
Оскільки все частіше говоримо про технічну підготовку доречно розглянути питання про методи, які застосовуються в процесі підготовки волейболістів та поєднання їх з розвитком фізичних якостей. Методи, застосовувані в процесі технічної підготовки, зручніше розглядати стосовно до кожного етапу навчання.
Перший етап - створення уявлення про розучують прийомі. Тут використовують показ, пояснення і пробні спроби виконати прийом. Особистий показ тренера доповнюють демонстрації наочних посібників (кінограми, відеозаписів, схем, макетів майданчики і т. п.). Пояснення повинно бути образним і коротким.
Зазвичай показ чергують з поясненням. Пробні спроби формують перші рухові відчуття та перші фізичні навантаження, які мають велике значення у створенні правильного уявлення про розучують русі.
Другий етап - розучування прийому в спрощених умовах. Тут використовують:
1. Метод цілісного навчання, при якому займаються виконують прийом повністю. Якщо сам елемент не несе за собою складних дій та великих м'язових зусиль.
2. Метод навчання по частинах на основі підвідних вправ. Прийом поділяють на складові частини, виділяючи основну ланку або те, що найважче дається які займаються. По можливості треба швидше підвести займаються до виконання цілісного руху. Успіх навчання на цій стадії багато в чому залежить від правильного підбору підвідних вправ; за своєю структурою вони повинні бути близькі до досліджуваного прийому, а за ступенем спрощення відповідати можливостям що займаються та нести такі ж м'язові навантаження як при виконанні вправи вцолому.
3. Методи управління. До них відносяться команда, розпорядження, світлове та звукове лідирування (ритм кроків в нападаючому ударі), зорові і звукові сигнали, зорові орієнтири (напрямок розбігу при нападаючому ударі, місце відштовхування при блокуванні і т. п.).
4. Методи рухової наочності. Сюди входить безпосередня допомога викладача займається, а також застосування спеціального устаткування (навчальний пристрій, тренажери і т. п.).
5. Методи інформації. Дуже важливо довести до відома займаються результати технічного прийому (запалювання лампочки або звуковий сигнал при помилковою передачі, сила удару по м'ячу, точність попадання м'яча при подачі, передачі, нападаючих ударах та ін.)
Третій етап - вивчення прийому в ускладнених умовах. Тут використовують:
1. Метод вправи. Тільки багаторазове повторення забезпечує становлення і закріплення навичок і знань, стабільність і надійність техніки. Повторність передбачає зміну умов (варіативність і поступове ускладнення, що дає можливість більш важко та менше часу виконувати вправу, для розвитку витривалості та збільшення опору навантаження) з метою формування гнучкого навички.
2. Застосування ускладнень (введення декількох м'ячів, посилення опору на блоці, збільшення числа дій в одиницю часу, швидкі перемикання і т. п.).
3. Виконання прийомів гри на тлі втоми (наприкінці заняття, після інтенсивних вправ).
4. Ігровий і змагальний методи. Дає змогу розвивати всі необхідні фізичні якості та  вдосконалювати технічні навики гравців.
5. Метод сполучених впливів. Він дозволяє одночасно вирішувати завдання вдосконалення техніки та розвитку фізичних якостей, а також завдання технічної підготовки і формування тактичних умінь.
6. Круговe тренування (вдосконалення окремих частин і прийому в цілому).
Четвертий етап - закріплення прийому в грі.
1. Аналіз виконаних рухів (прийомів техніки). Для цього використовують різні види запису гри (графічні, магнітофонні, за допомогою приладів), кінозйомку, відеозапис.
2. Спеціальні завдання в навчальній грі, тісно пов'язані із завданнями, які вирішуються в даному занятті (серії занять) з технічної підготовки. Більш високим ступенем тут є завдання-установки в контрольних іграх.
3. Ігровий метод. Проведення ускладнених завдань з виконання окремих технічних прийомів або їх поєднань у вигляді гри (наприклад, подачі на точність попадання м'ячем у мішені на майданчику, «вікна» над сіткою, «страховка» нападників у вправі з подвійною (додаткової) сіткою і т. п. ).
4. Змагальний метод. Виконує складні завдань з техніки у формі змагання окремих гравців або груп (команд) між собою. Враховують кількісні показники, якісні або інтегральні (кількісні та якісні).