ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1.  ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ 4
1. 1.Місце і значення легкої атлетики у системі фізичного виховання 5
1. 2. Засоби і методи фізичної підготовки легкоатлетів 8
РОЗДІЛ 2 .  ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ СТРИБКА У ДОВЖИНУ З РОЗБІГУ 24
2. 1. Основи техніки стрибка у довжину з розбігу
2. 2. Методика навчання стрибка у довжину способом "прогнувшись" 28
2. 3. Спеціально-підготовчі вправи для стрибка у довжину способом
"прогнувшись"
2. 4. Типові помилки в техніці стрибків у довжину і засоби їх усунення
РОЗДІЛ 3.  ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА 37
Висновки 38
Література 39
Додатки 41

Частини роботы

ВСТУП:

Актуальність дослідження проблеми формування технічної майстерності спортсменів посідає одне з провідних місць у сучасній світовій та українській науково-методичній літературі (Д.Д.Донський, 1991; С.С.Єрмаков, 1997; В.Н.Платонов, 1997; Л.П.Матвєєв, 1999; J.Hay, 1990; Schnabel, 1994 й ін.). Незважаючи на широкий спектр досліджень, проведених з даної теми залишаються ще не досить вивченими питання, стосовно удосконалення техніки виконання стрибків у довжину з розбігу (D.Hay, 1987; А.П.Стріжак, 1992; В.Г.Конестяпін, 1997; В.Бобровник, 1998; Го Юан Чі, 2000; М.Карапетян, 1998 й ін.). Тепер усе ще не знайшли належного пояснення особливості заключної частини розбігу, такі як: зниження траєкторії руху центра мас тіла спортсмена, зменшення довжини останнього кроку, зміна швидкості розбігу та його ритмової структури (Попов, 1996; Чи Чинь Шан, 1997; Чі Лін, 1999; Чао Бін Тін, 2000; В.Бобровник, 2000). Отже різнобічне вивчення техніки виконання спортсменами стрибка у довжину є важливим і актуальним завданням, що має практичне значення.
Об'єкт дослідження – тренувальний процес, спрямований на удосконалення техніки виконання стрибка у довжину з розбігу.
Предмет дослідження – техніка виконання стрибка в довжину з розбігу.
Мета дослідження – теоретичне та експериментальне обґрунтування техніки стрибка у довжину на основі моделі “подвійного відштовхування”.
Гіпотеза: виконання стрибків у довжину з розбігу на основі моделі “подвійного відштовхування”  є більш ефективними, ніж на основі швидкісної моделі. При використані у процесі підготовки стрибунів запропонованої моделі,  можна добитись більш вагомих результатів.
Завдання дослідження:

1. Проаналізувати навчальний матеріал.
2. Дослідити ефективність використання моделі “подвійного відштовхування”  на стрибунах.
3. Побудувати модель стрибка в довжину з розбігу і на її основі проаналізувати взаємозв'язок між основними біокінематичними параметрами руху учнів, що визначають змагальний результат.

1.2. Засоби і методи фізичної підготовки легкоатлетів.

Фізична підготовка легкоатлета передбачає виховання його основних фізичних якостей, тобто соціально зумовлених сукупностей біологічних і психічних властивостей, які виражають фізичну готовність людини здійснити активну рухову діяльність. Фізичними якостями вважають: силу, спритність, витривалість, прудкість, гнучкість. Фізична підготовка спрямована на рівномірний і гармонійний розвиток усіх м'язових груп, органів і систем людини, підвищення їх функціональних можливостей. Рівномірність підготовки обов'язкова, бо наявність однієї слабкої ланки може звести нанівець увесь процес підготовки. Значною мірою рівномірність підготовки залежить від фізичних здібностей особистості. Причому ефективність виконання рухових дій залежить від взаємодії як відносно стійких, вроджених, так і набутих функціональних особливостей органів і структур організму. Розрізняють загальну (ЗФП) і спеціальну (СФП) фізичну підготовку.

Загальна фізична підготовка (ЗФП) не залежить від виду легкої атлетики і спрямована на досягнення високої загальної працездатності, всебічного розвитку і поліпшення здоров'я. ЗФП забезпечує удосконалення його основних фізичних якостей. Для того, щоб успішно виконувати це та інші завдання, під час ЗФП на принципах багатоборства застосовується широке коло різноманітних фізичних вправ. Йдеться не тільки про власне легкоатлетичні вправи, але й гімнастику, рухливі та спортивні ігри, ходьбу на лижах, плавання та інші види спорту. На відміну від поглядів, поширених у минулому, сьогодні ЗФП пов’язується вже не із всебічною фізичною досконалістю взагалі, а з рівнем розвитку якостей і здібностей, які опосередковано впливають на спортивні досягнення і ефективність тренувального процесу в конкретному виді спорту. Тому дуже важливим є добирання засобів ЗФП і методики їх застосування з метою використання позитивного перенесення розвинутих рухових здібностей на основні вправи - біг, ходьбу, стрибки і метання. Це не свідчить про повне зближення засобів загальної і спеціальної фізичної підготовки. ЗФП є базою для подальшого удосконалення фізичних якостей і функціональних можливостей засобами СФП. Спеціальна фізична підготовка здійснюється за допомогою певних фізичних вправ і використовується з метою розвитку фізичних якостей, необхідних для спеціалізованої підготовленості спортсмена. Умовою вибору вправ є їх подібність до елементів, частин або конкретного виду легкої атлетики. Ефективність спеціальних фізичних вправ визначається не тільки кількістю повторень, але і їх відповідністю вимогам обраного виду легкої атлетики (амплітуді рухів, характеру і величині м'язових зусиль, навантаженню на серцево-судинну і дихальну системи, психічному напруженню тощо).

2.1.  Основи техніки стрибка у довжину з розбігу.
Ціль легкоатлетичних стрибків – стрибнути якомога вище чи далі. Результативність стрибка визначається в першу чергу початковою швидкістю і кутом вильоту тіла стрибуна. У залежності від виду стрибка його польотна частина має відповідну траекторію руху тіла стрибуна. Свої особливості є в потрійному стрибку, де чергуються опорні і польотні частини стрибка – опорна, друга  – безопорна.
При аналізі техніки стрибків варто базуватися також на біомеханічних закономірностях, викладених у розділах «Основи техніки ходьби» і «Основи техніки бігу», оскільки в цих вправах ведучим також є відштовхування від опори.
Кожен стрибок – цілісна дія, але його можна розчленувати на наступні складові частини:
1. Розбіг і підготовка до відштовхування – від початку розбігу до моменту постановки ноги на місце відштовхування.
2. Відштовхування – від моменту постановки ноги на місце відштовхування до його закінчення.
3. Політ – з моменту відділення товчкової ноги від опори до зіткнення з землею.
4. Приземлення – з моменту зіткнення з землею до повного припинення руху тіла.

Розбіг і підготовка до відштовхування:

Розбігом надається тілу горизонтальна швидкість, необхідна для виконання стрибка.

Вихідне положення стрибуна перед розбігом повинне бути завжди однаковим і звичної. Звичайно при цьому тулубі нахилено вперед, ноги трохи зігнуті, руки напівзігнуті. У цілому така поза нагадує стартове положення при бігу. Підтянутість, зібраність, спрямований уперед погляд, концентрація уваги характеризують правильне вихідне положення стрибуна.

РОЗДІЛ 3.   ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

Під час проходження переддипломної педагогічної практики для проведення дослідження, ми згрупували дві групи учнів з двох паралельних класів, практично з однаковим рівнем розвитку фізичних якостей і функціональної підготовленості, по 10 чоловік у кожній ( 5 хлопців та 5 дівчат) . Перша група – контрольна ( КГ ), яка складалась з учнів 7-А класу, виконувала стрибки у довжину з розбігу, використовуючи техніку швидкісного способу, друга – експериментальна ( ЕГ ), яка складалась з учнів 7-Б класу, виконувала стрибки у довжину з розбігу, використовуючи техніку «подвійного відштовхування».

Першим етапом в організації дослідження, було прийняття в учнів двох груп контрольного нормативу: стрибок у довжину з розбігу. Кожному учневі давалось по  три спроби. Отримані результати були занесені в таблиці ( табл.1;2)