Дитячо-юнацький туризм в Україні як територіальна соціально-економічна система сформувався протягом певного історичного періоду. Розвиток дитячо-юнацького туризму в нашій країні можна умовно розділити на три великих етапи: І – його зародження та формування організаційної структури (до 1931 року - відкриття республіканської дитячої екскурсійно- туристської станції), ІІ – становлення та формування територіальної структури дитячо-юнацького туризму (1931 - 1990 роки), ІІІ – становлення сучасної організаційно-територіальної структури дитячо-юнацького туризму в незалежній Україні (з 1991 року по теперішній час).
Туризм, як соціально явище нового часу, став дітищем промислової революції, коли крах феодалізму в Західній Європі висунув нові вимоги до виховання підрастаючого покоління. В кінці ХVII та на початку XVIII століття у школах Англії, Франції, Німеччини, Австрії та інших країн при вивченні окремих предметів вчителі почали використовувати в роботі з учнями пішохідні прогулянки та поїздки за межі міст. Ці найпростіші форми подорожей отримали назву екскурсій. Потрібно було майже два століття, щоб від організації прогулянок та нетривалих гірських подорожей туризм перетворився в організований рух.
Першу відому дальню екскурсію в Україні здійснила група студентів Новоросійського університету (м. Одеса) по гірському Криму в 1876 році. Керував нею професор геології І.А.Головкінський.
Педагогічну ж доцільність туризму і краєзнавства вперше в Росії теоретично обгрунтував К.Д.Ушинськкй. Він вперше дав визначення краєзнавства як педагогічного поняття, виділяючи в ньому суспільно-економічний, освітньо-виховний та методичний аспекти. У краєзнавстві К.Д.Ушинський вбачав насамперед могутній засіб вивчення Росії. Він вважав, що однією з причин відсталості країни є недослідженність її природних ресурсів. У зв'язку з цим педагог наголошував на необхідності ввести в початковій школі вивчення спеціального предмета - батьківщинознавства. Цей курс, на думку Ушинського, мав бути пристосований до "горизонту кожної місцевості" і враховувати пізнавальні можливості учнів. Класичним прикладом використання краєзнавства у навчанні став його підручник "Рідне слово", побудований на прицині послідовного і всебічного вивчення своєї місцевості. Ушинський вважав, що природу треба вивчати в тісному зв'язку із працею і побутом людей. Великий педагог уперше висловив думку про те, що краєзнавство є важливим засобом здійснення міжпрєдметних зв'язків у навчанні. У кожному районі, зазначав він, сконцентровано чимало відомостей - географічних, історичних, етнографічних, статистичних та інших. Вчитель повинен уміло використовувати їх у навчальному процесі.
Чимало зробив для розвитку туризму і краєзнавства учень і послідовник К.Д.Ушинсьхого Д.Д.Семенов. Він розробив програму і систему уроків з краєзнавчого вивчення Петербурга, які передбачали всебічне ознайомлення з місцевістю шляхом проведення систематичних спостережень, прогулянок і екскурсій, визначив перелік картографічних умінь і навичок. Горизонт вивчення краю, на думку Д.Д.Семенова. послідовно повинен розширюватися від школи, вулиці, губернії до ознайомлення з типовими ландшафтами Європейської рівнини.
Наприкінці XIX - на початку XX століття у школах Росії починають поширюватися навчальні екскурсії як новий метод навчання, спрямований на пізнання учнями явищ природи і людської діяльності. У цей період виникають перші екскурсійні установи. Цікаво, що департамент залізниць в 1899 році встановив 75-відсоткову льготну знижку на проїзд шкільних екскурсій.
У XIX ст. з'являються перші туристські клуби, а у 1895 році створюється перша туристська організація - Російське товариство туристів. В Одесі з 1890 року починає діяти "Кримский горний клуб", який згодом був перейменований у "Кримско-Кавказский горний клуб", а в 1902 році відкриваються його філії в інших містах Росії, в тому числі в Севастополі і Ялті. Метою клубу було наукове дослідження місцевості, вивчення місцевих галузей сільського господарства, охорона природи та всіляких визначних місць. Із створенням товариства розпочалося краєзнавче вивчення Росії засобами туризму.
Розвитку туризму і краєзнавства в країні сприяло і створення у 1908 році "Комісії загальноосвітніх поїздок вчителів''. Комісія організовувала екскурсії і походи для вчителів, студентів, гімназистів, учнів. Були розроблені проекти маршрутів по країні. Два з них були по Криму та Волзі, три - по півночі Росії, шість - по Кавказу, один - по Уралу. Ці зони і сьогодні є центрами спортивного дитячого туризму.
Однією з особливостей дореволюційного періоду в розвитку дитячо-юнацького туризму була значна кількість періодичних видань, що безпосередньо висвітлювали проблеми розвитку туристсько-краєзнавчої діяльності в навчальних закладах. Видавалися журнали - "Русский турист" (1899-1914), "Записки Кримско-Кавказского Горного Клуба" (1891-1915). "Экскурсионный вестник" (1914-1916), "Ежегодник Русского Горного Общества" (1903-1936), "Русский экскурсант" (1913- 1917), "Школьные экскурсии и школьный музей" (1913-1917).
У 1918 році в Москві народним комісаріатом освіти РРФСР було організовано Центральне бюро шкільних екскурсій, до завдань якого входило надання допомоги учням, що здійснюють екскурсії. Потяг учнівської молоді до Москви і Петрограду в цей час був виключно великий.
Взагалі ж в країні туристсько-краєзнавча діяльність за період 1918-1928 років була сконцентрована в позашкільних організаціях і проводилася у формі багатоденних подорожей (6-10 днів), екскурсій - "кочівок", як їх тоді називали. Головною тематикою походів було вивчення сільськогосподарської праці та місцевих кустарних промислів.
